Поділля і кулі

Автор: Ірина Пустиннікова

За право називатися столицею українського повітроплавання сперечаються два міста – Кам’янець і Львів. Аргументи на свою користь є в обох. Так, львівський монгольф’єр піднявся в небо раніше – 4 березня 1784 р. Та це була швидше повітряна кулька, а не куля, і здійснила вона лише один виліт. А от у Кам’янці експерименти з небом були значно масштабнішими.

 

ПРОЛОГ: ФРАНЦІЯ

Невдала спроба абатів Міоллана та Жаніне запустити повітряну кулю з Люксембурзьких садів у Парижі  11 липня 1784 року. Карикатура сучасника. Ліворуч від кулі жінка-алегорія Фізики шмагає різкою абата Жаніне - зображений з головою віслюка. Праворуч швейцар Кінець XVIII століття змінював уявлення про світ і місце людини в ньому. Протягом тисячоліть людство мріяло про польоти – згадайте міф про Ікара. Та крила не входять у нашу базову комплектацію, тож не одна світова релігія наділила ними янголів. Піднятися в небо в епоху Просвітництва означало не просто подивитися на землю очима птахів. Це в певному сенсі означало зрівнятися з янголами та богами. Коли в листопаді 1782 р. в містечку Анноні брати Жозеф і Етьєн Монгольф’є вперше підняли в повітря шовкову оболонку об’ємом 1 кубометр, від її польоту сколихнулися не тільки трави та листя. Сколихнувся світ. 
4 червня 1783 р. на площі Кордельєрів перші глядачі стали свідками небаченого видовища. Щось, що нагадувало великий абажур із паперу та тканини з прив’язаним знизу кошиком, набитим тліючою соломою і вовною, відірвалося від землі й полетіло. Оболонка величиною 900 куб.м за 10 хвилин піднялася приблизно на кілометр угору, після чого приземлилася на поле, розполохавши місцевих селян. На землі тим часом був складений протокол-звернення братів до Паризької академії наук. Монгольф’є просили визнати їх першими в світі творцями «літаючого» апарату. 
І понеслося. Точніше, полетіло. Монгольф’є-старший до забав дорослих синів ставився з побоюванням і взяв із братів обіцянку ніколи самим не літати на повітряній кулі. Але ж нав­коло чимало інших істот, які такої обіцянки не давали. Першими пасажирами повітряної кулі стали у вересні 1783 р. качка, півень і вівця. Піднялися вони в небо із садів Версаля, а через декілька хвилин цілими і неушкодженими приземлилися за 3 км від палацу, у Вокрессоні. 15 жовтня того ж року в повітря піднявся знайомий братів – Жан-Франсуа Пілатр де Розьє. Корзина була прив’язана мотузками до землі, тому підйом був скромним, всього на 25 метрів. 21 листо­пада 1783 р. вирішено відірватися 
від землі по-справжньому. Компа­-нію де Розьє в кошику величезної (2200 куб.м) кулі склав маркіз Франсуа де Арланд. І поки перший підкидав у пальник солому і підгниле м’ясо, контролюючи висоту польоту, другий став першим повітряним туристом і милувався видами Парижа з висоти пташиного лету. А вже через кілька місяців лихоманка польотів дістанеться і до нашого міста.

 

РОЗДІЛИ І ТА ІІ: КАМ’ЯНЕЦЬ І ХОТИН, КНЯЗЬ ТА МАРКІЗ

02 «Інакше не можна сказати, тільки, що вдалося нам дуже добре. Справжньою розвагою була праця над тією повітряною кулею. Я можу себе похвалити, що працював при тому найбільше, бо був звільнений на кілька днів від служби, – пише у червні 1784 р. із Кам’янця молодшому брату Антонію до Варшави підпоручик артилерії Бенедикт Магер. – Тож ми запускали з Кам’янця одну паперову (кулю). 24 фути завдовжки, а завширшки у 19 футів, яка при майже всьому воєводстві (бо ж тоді багато було на службі, а ще більше прийшло з цікавості) була запущена. Піднялася вгору на три тисячі ліктів і впала за чверть милі у річку Смотрич, котра під Кам’янцем пливе. Дивна річ, що та машина завжди на воду падає: в Парижі впала у Сену, у Відні – в Дунай, а у Варшаві – на Віслу. 
Другу запускали ми над Хотином, для паші, більшу, в 33 фути завдовжки і завширшки, достатньо круглу. Піднялася вгору сильно – і впала на тому ж місці. Дивилися зі страхом на це, бо нам здавалося, що впаде на саме місто, що б наробило туркам чималого феєрверку». 
Це опис перших польотів повітряних куль над Поділлям. Перекладемо застарілі для сучасного вуха фути та лікті на зрозуміліші одиниці: перший тепловий аеростат мав близько 7,5 метра в довжину та майже 6 метрів у ширину. Він піднявся на висоту приблизно 1,5 км і пролетів до 400 м. Куля, що дивувала хотинського пашу, мала окружність близько 10 м. Турки спостерігали за нею з великою цікавістю. 
Бенедикт Магер прибув на службу до Кам’янця восени 1780 р. Комендантом фортеці тоді був військовий інженер Ян де Вітте, який, незважаючи на дуже поважний вік – за 70, гаряче цікавився технікою та новинками. Навіть ревізори-візитатори, котрі інспектували кам’янецьку школу 1785 р., згадували в листах начальству, що де Вітте «надзвичайно в науках розуміючий муж». 
Уже 1782 р. де Вітте загорівся бажанням збудувати «машину пана Монгольф’є» в Кам’янці. У листах знайомим, котрі могли бути свідками польотів, він просить розповісти спосіб збудувати кулю. Польський генерал Ян Комаржевський в останні дні 1782 р. надсилає до Кам’янця декілька французьких газет зі статтями про повітряні експерименти. 
24 січня 1783 р. Ян де Вітте відповідає генералу: «Газет лише половину отримав з тієї пошти, а цікавився описами машини Монгольф’є, котру тут роблю, але на газ потрапити не можу». 
Комендант продовжує мудрувати над власним аеростатом. У січні 1784 р. отримує із Парижа та Варшави малюнки з монгольф’єрами, але й вони не підходять – занадто схематичні. 
Шанс з’явився навесні. В травні 1784 р. в подільській столиці зупинився перед своєю мандрівкою Дністром до Чорного моря та Стамбула князь Карл фон Нассау-Зіген, французький авантюрист, російський адмірал і подільський поміщик. Мав маєтки в селах Тинна та Нестерівці (нині це Дунаєвецький район), куди часом навідувався зі своїм почтом під час перебування в Кам’янці. Почт був яскравий – його в листах до брата теж описав Бенедикт Магер. Компанію князю складали польський капітан Мокроновський, 18-літній фаворит принца Нассау, мешканець Америки і уродженець Англії Літтлпейдж та артилерист де ла Порте. 
І от про останнього варто розповісти детальніше. 
Маркіз Жан-Франсуа де ла Порте був людиною не лише гречною і вихованою, а й сміливою та авантюрною – і польоти монгольф’єрів, явище на той час неймовірне, не могли пройти повз нього. Маркіз теж літав і навіть втратив під час невдалого приземлення кулі зуб, про що написали французькі газети. Та й сам фон Нассау в Парижі був свідком експериментів братів Монгольф’є. Тож ці два пани докладно показали коменданту нашої фортеці спосіб виготовлення куль, як згадував у листах Бенедикт Магер. Аеростат запустили в небо 20 травня 1784 р. Надмухували гарячим повітрям із малої переносної печі Яна де Вітте. Політ над Хотином відбувся 28 травня 1784 р. із Браги, що лежить на Дністрі навпроти підконтрольного туркам Хотина. 
Принц привіз із собою менші кулі, зроблені з «дуже делікатної плівки». Їх «наповнювали смердючим газом із вітріолового спирту та залізної тирси». Підпоручик жартував у листах до брата: «кулі вмію вже робити добре, тож можете мене очікувати у Варшаві раніше, ніж сподівалися». Тонкий натяк на міжміські перельоти був жартом, та Ян де Вітте спраги до неба не вгамував. Він мріяв підняти над Кам’янцем людину. 

 

РОЗДІЛ ІІІ: ПАСАЖИРИ ЗАЛИШИЛИСЯ НА ЗЕМЛІ

Князь Нассау поїхав у свою експедицію до Туреччини. Маркіз де ла Порте назавжди залишився на Поділлі, та, на жаль, допомогти вже нічим не міг – помер від якоїсь хвороби. Підпоручик Магер теж серйозно захворів. Коменданту треба було шукати нову команду. І він її знайшов. 
Кам’янецька рукописна газета дещо в’їдливо писала за декілька місяців: «з 21 серпня 1784 р. морочилися тут над черговим запуском кулі, на котрій Каспровичу, вчителю фізики, із солдатом від гренадирів було наказано плисти у повітрі, але нічого з того не вийшло, куля згоріла, а ті, хто бажали летіти, лишилися на землі». 
Газета називає датою невдалого запуску 21 серпня. Інші джерела згадують, що подія відбулася 18 серпня. Кошти на експерименти надав сам де Вітте. Третя куля була значно більшою за попередні. Мала діаметр 15 м, важила 400 кг, була зроблена з подвійного проклеєного паперу. Під час наповнення кулі газом в оболонці з’явилася діра. Через це і довелося від польоту відмовитися. Куля піднялася без пасажирів на висоту близько 240 м, після чого лопнула і впала на землю. 
«Солдатом від гренадирів», можливо, був хтось із підлеглих підхорунжого Якубовського. А вчитель фізики Мацей Каспрович був з тієї породи, що і Ян де Вітте: цікавився технічними новинками та експериментами, спостерігав за природними явищами та катаклізмами (які теж з парафії незвіданих богів ставали для людства чимось зрозумілішим і приземленішим. Та ж історія, що і з польотами). Скажімо, Мацей Каспрович залишив опис землетрусу в Кам’янці, який стався ввечері 6 квітня 1790 р. Земля дрижала протягом шести секунд, жодної шкоди будинкам і мурам міста не було, але людей це явище налякало. А 8 травня 1788 р. (нервових прохання далі не читати) на честь іменин короля Станіслава Августа продемонстрував містянам власну «електричну машину», сконструйовану за планами англійського механіка Джессі Рамсдена. Пристрій палахкотів вогнем і вбивав невеликих тваринок – дивний спосіб потішити людей у свято. 
Не дивно, що слава про Каспровича по місту ходила зла. Навіть у характеристиці фізика у «Рапортах головної коронної школи про генеральні візити шкіл» 1787 р. сказано: «До научання зовсім нездатний, в поведінці нерозторопний, зухвалий». У квітні 1788 р. він і взагалі потрапив в історію: у корчмі разом зі своїми учнями побився із п’яним учителем права Тадеушем Шмідтем. Звільнили у результаті тільки Шмідта, ще й звинувативши в поганій поведінці та безбожності. Тільки це вже зовсім інший сюжет. Не про повітроплавання. 

 

ЕПІЛОГ

04 Повітроплавання швидко підкорило Європу. Найбільше аеростатів у той час було у Франції. Почесне друге місце тримала Річ Посполита. Далі йшли Англія, Італія і Нідерланди. Серед польських магнатів почалася повітроплавальна істерія. Монгольф’єри навіть розглядалися як майбутнє нації на засіданні Сейму. Першим уродженцем Поділля, а водночас і першим громадянином Речі Посполитої, який піднявся на ку-лі в небо, став Ян Непомуцен Потоцький (1761-1815 рр.), автор знаменитого роману «Рукопис, знайдений у Сарагосі». Він народився у Пикові на Вінниччині, розмовляв навіть із королем «подільською гварою» – і заслуговує на окрему статтю. 
А істерії… Вони швидко вибухають і швидко згасають. Уже за декілька років повітроплавання перетворилося з манії на розвагу. Континентом їздили повітроплавці з гастролями. Скажімо, 23 серпня 1796 р. піротехнік Терці здійснив перший у Львові нічний політ аеростата. У вересні 1786 р. доктор Желіховський запустив монгольф’єр у маєтку князя Любомирського в Чечельнику Брацлавського воєводства (нині це райцентр Вінницької області). 
На східноукраїнських же теренах побачити кулю було непросто. У квітні 1784 р. цариця Катерина ІІ підписала «Указ про заборону запускати повітряні кулі в теплу пору року – з 12 березня по 12 грудня – через небезпеку виникнення пожеж». 
Після смерті де Вітте в грудні 1785 р. кулями в нашому місті, схоже, вже ніхто не цікавився. Аж до межі ХХ і ХХІ століть, коли Кам’янець, завдяки повітроплавцям, нарешті згадав: він – столиця українського повітроплавання. 

 

 

Джерело